Неживий та холодний нині Марс, в минулому був теплим і мав свій океан, хоча й мілководний. Ймовірно, в ньому навіть могло існувати життя, яке давним-давно загинуло — але від чого саме? Франсуа Костар, астроном Французького національного центру наукових досліджень, провів масштабне дослідження, щоб довести — причиною був удар метеорита, що спровокував колосальне цунамі 3,5 млрд років тому.
Костар виходив з того, що аналогічний інцидент колись майже знищив життя на Землі — йдеться про метеорит Чиксулуб. Він вивчив геоморфологічні характеристики десятка відповідних марсіанських кратерів та вибрав кратер Ломоносова. Він має характерну воронку з валом, утвореним рухами напіврідкої породної маси. На Марсі таких об'єктів багато, але саме структура кратера Ломоносова викликає найбільше запитань.
Провівши цифрове моделювання, Костар прийшов до висновку, що кратер Ломоносова утворився в океані — але дрібному, оскільки метеорит при ударі не потонув, а встиг досягти дна водойми. При цьому утворилося цунамі заввишки до 300 м, що не дивно, враховуючи низьку силу тяжіння Марса. І така хвиля могла зайти далеко на сушу, ставши причиною глобальної катастрофи.
Проблема тільки в тому, що в описуваний період часу ніякого океану на Марсі не було. Цей феномен має назву Океанічного парадокса пізнього Гесперійськой періоду Марса. Якщо в цей час на планеті було холодно, вода стала б льодом і цунамі не сталося, а якщо на планеті було тепло, вода залишила б на ній численні сліди ерозії в річищах річок, чого не спостерігається. Значить, датування імовірною метеоритної катастрофи не вірне і потрібно глибше розібратися в історії кліматичних змін Марса.
А поки новий марсохід, який буде мати інструменти для вивчення геологічного минулого Червоної планети, збирають в надрах NASA, з марсохода Curiosity була отримана нова марсіанська панорама. Вона зроблена 18 червня 2019 року, на 2440-й марсіанський день місії. На ній зображено оголення порід, яке назвали «бірюзовою грядою». Потім ровер, з гори Еоліда (Шарпа), всередині кратера Гейла, зобразив скелю «Страфдон», на якій видно сліди відкладень. На відміну від більш ранніх зразків, яких брав Curiosity і які були слідами стародавнього озера, ці відкладення свідчать про більш динамічну екосистему.
Фото: NASA/JPL-Caltech/MSSS
