Наземний телескоп зробив саме детальне зображення фотосфери Сонця. На знімках, зроблених за допомогою телескопа Daniel K. Inouye Solar Telescope (DKIST) на Гаваях, видно об'єкти розміром до 30 кілометрів.
Розташований на Гаваях Сонячний телескоп Деніел Іноуе (Daniel K. Inouye Solar Telescope, DKIST) здатний отримувати зображення поверхні зірки з безпрецедентною роздільною здатністю. І перші знімки, представлені в прес-релізі американського Національного фонду науки (NSF), дійсно вражають.
Новий чотириметровий телескоп став найбільшим на планеті інструментом для досліджень Сонця. Він розташувався на острові Мауї, на схилі неактивного вулкана Халеакала, на висоті близько 3000 метрів. Телескоп отримав своє ім'я на честь великого американського політика, багаторічного сенатора від штату Гаваї Деніела Кена Іноуе.
Фото: NSO/NSF/AURA
DKIST дозволяє розрізняти об'єкти розмірами менше ніж 30 кілометрів при максимальному збільшенні, а також отримувати панорамні знімки поверхні. Нове зображення, отримане в ході спостережень на DKIST на довжині хвилі 789 нанометрів, є найбільш детальним знімком Сонця на сьогодні. Зображення показує ділянку фотосфери, розміром 36500 × 36500 кілометрів.
Фото: NSO/NSF/AURA
На знімках DKIST прекрасно видно гранули. Вони величезні — близько 1000 кілометрів в діаметрі. Такі гранули можуть бути вершинами конвективних колон, які тягнуться з надр до поверхні Сонця. Розпечена плазма підіймається у світлій центральній області такий колони та, охолонувши, опускається уздовж її темних країв. У темних краях гранул помітні яскраві точки, які є місцями виходу силових ліній магнітного поля з глибших шарів Сонця в корону.
Фото: NSO/NSF/AURA
«Щоб розкрити головні таємниці Сонця, нам необхідно не тільки ясно бачити ці структури з відстані в 150 мільйонів кілометрів, але й точно вимірювати силу та напрямки магнітних полів на поверхні, а також простежувати їх продовження в розпеченій короні, зовнішньої частини сонячної атмосфери», - розповів директор DKIST Томас Ріммел.
Розуміння цих процесів дозволить нам краще орієнтуватися в «космічній погоді» в околицях Сонця, яку визначає саме активність зірки. Від неї залежить працездатність супутників, вона може вирішити долю далеких космічних зондів, а іноді відчувається й на Землі. Потоки сонячних частинок, що досягають навколоземної орбіти, а часом і попадаючи в атмосферу, можуть порушувати роботу систем зв'язку та навігації, викликати полярні сяйва та геомагнітні бурі.
Сьогодні геліофізики можуть передбачати такі погодні аномалії лише менш ніж за годину до початку, однак сподіваються збільшити цей термін хоча б до декількох днів, що дозволить краще підготуватися до прибуття потенційно небезпечних потоків сонячних частинок.
